Ранок наступного дня

 

Лагідній ранок спокійно ,замріяно

Ляже в твої долоні.

Котиком ніжним вмоститься тихо

І буде в твоїм полоні.

Мати всміхнеться, дитя не заплаче,

Батько обніме родину.

Ранок почнеться з любові і ніжності,

З віри в свою Україну.

 

 

 

 

Чарівний віночок

(Казка-притча)

     Якось до мудреця завітала схвильована жінка.

-  Шановний добродію! Чула я про мудрість твою і тому прийшла до тебе просити допомоги…Якось над нашою хатою пролітав чорний птах. Довго кружляв він, а як щез за хмарами, то діти мої рідні як чужі стали: сваряться між собою, ображають одне одного, матері не слухають. А чим далі, тим важче мені примирити їх між собою. Що робити? Підкажи, будь ласка!

 -  Добра жінко! Така біда не лише в тебе, та знаю я, як тобі допомогти.

І мудрець розповів  про те, що її чекає нелегке випробування. Та жінка, не роздумуючи, погодилась на нього.

- Тобі треба буде пройти через усю нашу велику країну, - сказав старець, - від півдня до півночі і від заходу до сходу. Пройти  широкими полями і дрімучими лісами та зібрати найцінніші квіти, кожну з яких вплести у віночок. Це буде прикраса не звичайна, а чарівна, бо стане засобом примирення і злагоди між твоїми дітьми.

- Та як же я зрозумію, які квіти збирати? – здивувалася жінка. – До того ж, поки я сплету весь віночок, квіти зів’януть.

- Які квіти збирати, тобі підкаже материнське серце. А зів’янути вони не зможуть, бо кожна квіточка, уплетена у віночок, буде набувати чарівної сили й ніколи не втратить своєї привабливості і краси. Тож вирушай у дорогу. А як сплетеш віночок, повертайся додому і кожній дитині приміряй його на голівоньку.

- А як же діти, на кого я їх залишу? – заплакала нещасна.

- Іди, - відповів старець, - якщо хочеш досягти злагоди в родині, поспішай, бо може бути пізно.

Злякалась бідолашна і не пішла, а полетіла, гнана вищими силами до заповітної мрії. Довго-довго вона ходила, збираючи квіточки по всій Україні. Плела віночок та співала:

  Ходити краєм рідним

  Довго-довго буду.

  Полем, лісом, лісом, полем

  Я крокую всюди.

  Назбираю квіточок я

  Та сплету віночок

  Для синочків ненаглядних,

  Для коханих дочок.

  На голівоньки рідненькі

  Я його примірю,

  Бо в його чарівну силу

  Дуже-дуже вірю.

     Плели дбайливі материнські руки віночок із квіточок, що милували її очі в різних куточках України. Уплела вона й чарівну ружу, і красуню мальву, і тонколисту півонію, ніжним цвітом яблуні і вишні оздобила, додала блакитний барвінок і пахучий любисток, синю волошку (очі неба і землі) – усі ті квіти, які підказало материнське серце. Сором’язливою ромашкою і гордовитим деревієм прикрасила чарівне коло, і переплела всю цю красу закрученими вусиками хмелю. Двадцять разів підказувало їй серце: «Ось вона – твоя квітка!». Двадцять захисників земних – дітей Сонця і Землі, уплетених у чарівне коло, тримала в руках знесилена жінка. Виснажена, але радісна…І разом із нею наче весь світ радів…

    А коли остання квітка прикрасила вінок, щось незвичайне почало відбуватись навколо. Відчула вона тепло Землі-годувальниці – і раптом її віночок прикрасився коричневою стрічкою. Сонечко ясне своїми теплими променями зігріло жінку – і дві жовті стрічки вплелися у віночок. Доторкнулася жінка до ніжної трави, глянувши в бік  темного зеленого лісу, - і світло-зелена та темно-зелена стрічки вже милували око. Підійшла жінка до чистого блакитного озера, щоб умитися, а в ньому небо віддзеркалюється, синє-синє. І раптом віночок її прикрасився блакитною та синьою стрічками. Доторкнулася жінка до пшеничних колосків – і вже палала разом з іншими помаранчева стрічка. Далі дбайлива природа прикрасила віночок малиновою, рожевою білими стрічками. Щаслива мати, спостерігаючи таке диво, увесь час думала про своїх діточок.

    Виснажена, поверталась вона додому. Змучена, спираючись на палицю, підійшла до рідного обійстя, тримаючи в руках свою надію – власноруч сплетений вінок.Побачили її діти, зраділи… Плачуть, цілують, обіймають свою матусю…

- Матінко  рідненька! Де ти була? Ми так сумували, так тужили. Думали, що ніколи вже тебе не побачимо. Щодня виглядали, усі сльози виплакали. Об’єднані спільним горем, ми жодного разу не сварились, а тільки сиділи обійнявшись та тужили за тобою.

 Почувши такі слова, зраділа мати: «Ось вона – чарівна сила віночка».

… Наступного дня пішла щаслива до мудреця, щоб віддячити йому за мир та спокій у родині. Щирими були її слова подяки, але не встигла вона договорити до кінця, як почула:

- Я радий, що діти твої порозумілися. Але диво це не віночок зробив.

- А хто ж? – спитала жінка.

- Диво – це прозріння дітей твоїх, а віночок тільки може надати їм сили, захистити, підтримати. Тепер він стане оберегом у твоїм домі. Ружа, мальва і півонія допоможуть зберегти у твоїх дітях віру, надію і любов, безсмертник – здоров’я, барвінок захистить їх душі, цвіт яблуні та вишні буде постійно нагадувати про материнську любов. Любисток, волошка допоможуть не забути, що таке відданість, а ромашка постійно нагадуватиме про чистоту. Вусики хмелю нададуть розуму, а деревій не дасть скоритися перед будь-якою бідою. Бо кожна квітка у віночку – і лікар, і оберіг від лиха. Але пам’ятай: без прозріння твоїх дітей вінок не мав би таких чар.

- Так виходить, для того щоб прозріти, моїм дітям треба було мене втратити? – вимовила жінка.

Старець глянув на неї і нічого не відповів, потім простягнув фіолетову стрічку і сказав:

- Ось тобі ще одна стрічка до твого віночка. Вона є символом мудрості. Хай у вашій родині верх завжди бере людський розум…. Іди з Богом… і розкажи всім матерям свою історію. Іди, поки не пізно…